Київ: Видавництво художньої літератури, 1955. — 433 с.
Адам Міцкєвич увійшов в історію польської і світової літератури як геніальний поет, як мислитель виняткового значення. Виступивши в літературі в той час, коли польський народ вів боротьбу за своє соціальне і національне визволення, він у численних своїх творах оспівував героїчне минуле і сучасне свого народу, закликав його до революційної боротьби, засуджував і викривав реакційну роль аристократії і шляхти в суспільному житті. Поет-революціонер, щирий друг декабристів і Пушкіна, натхненний співець братерства народів, Адам Міцкєвич був для польського народу світочем найпередовіших Ідей свого часу, совістю нації, гаслом, що піднімало на боротьбу за єдність вітчизни поляків Познані й Кракова, Гданська й Варшави. О. М. Горький ставив ім’я Адама Міцкєвича, як письменника, що відтворив думи і прагнення свого народу з найбільшою «красою, силою і повнотою», поряд з іменами Пушкіна і Шевченка,