Животко А. Подонь (Українська Вороніжчина в культурному житті України)

Прага: Видавництво Юрія Тищенка, 1943. — 87 с.Подаючи границі, котрими обмежена суцільна територія, населена українським народом, визначний український учений-географ Степан Рудницький, проводить українську етнографічну границю в частині, що межує з російською територією, через Курщину, Вороніжчину й Донщину. У Курщині йде вона повітами: Рильським, Суджанським, Обоянським, Корочанським та Старооскольським, охоплюючи частини їх суцільно населені українським народом. На Вороніжчині цю границю провадить через Городище, Шаталівку, Росош, Репіївку до устя Потудоня в Дін коло м. Коротояка, потім вздовж Дону на Ліски, Маслівку, Мечетку, Нижній Кисляй, Козлівку, Василівку, Бурлаївку, Красне, Пихівку, Банну. В Донщині — починається від Банної вздовж західньої межі Хоперського повіту на Гарячій і далі, охоплюючи третину земель Донщини.
Арка́дій Петро́вич Живо́тко (псевдоніми: А. Пуховський, А. Пухальський; *1 (13) березня 1890, Пухове, нині Лискинський район Воронізької області, Російська Федерація — †12 червня 1948, Ашаффенбург, Німеччина) — український громадсько-просвітницький діяч, журналіст, редактор, видавець, дослідник історії української преси, один із фундаторів національного дошкільного виховання. Уродженець Східної Слобожанщини.
Аркадій Животко народився 1(13) березня 1890-го року в слободі Пуховій Острогозького повіту Воронізької губернії, що тепер відноситься до Лискинського району Воронізької області. У дитячі роки, разом з батьком, об'їздив майже увесь рідний край. Добре освічений в українській справі батько розповідав хлопцю про видатних земляків, Костомарова, Крамського, та інших, показуючи місця, де вони жили, і ті батьківські розповіді закарбувалися в серці юнака навіки.
У Воронізькій обласній науковій бібліотеці є його твори про минувшину українського Подоння, але сучасні українці Східної Слобожанщини, у переважній більшості, не знають української літературної мови, якої не навчають у школах Російської Федерації, тому і праці Аркадія Животка залишаються для них хіба що не загубленими.